«Трохимбрід. Місто, яке стало легендою», - мала назву
година-реквієм, що відбулася вчора у відділі питань з мистецтва.
Трохимбрід – це невелике містечко, яке було розташоване
за 30 кілометрів на північний-схід від Луцька, на відтинку між сучасними селами
Домашів і Городище, Ківерцівського району.
Жвавий торговий
центр, з населенням близько 10 тис. чоловік виросло з невеликого села,
заснованого євреями на початку 1800 року. Трохимбрід був єдиним повністю
єврейським містом (за винятком кількох польських родин), яке коли-небудь
існувало за межами Палестини, там нараховувалось аж сім синагог. Воно
проіснувало 130 років, аж до повного його знищення в Другій Світовій війні. Із
шести тисяч людей, які на той період були в місті, вижили тільки шістдесят.
Доля єврейського містечка, зниклого в минулому
столітті, і нині не залишає байдужим нікого. Таких знищених фашистами міст і
сіл по всій Україні сотні.
На імпрезі зі спогадами виступив Швардовський Сергій Олександрович – виконавчий директор Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму. З його великої родини, що колись проживала у Трохимброді, вдалося вижити тільки трьом.
На імпрезі зі спогадами виступив Швардовський Сергій Олександрович – виконавчий директор Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму. З його великої родини, що колись проживала у Трохимброді, вдалося вижити тільки трьом.
Катерина Веремчук та Марія Лавренюк, провідні бібліотекарі відділу документів іноземними мовами розповіли присутнім історію Трохимброда від часу його заснування і аж до повного його знищення влітку 1942 року.
Сущук Оксана Петрівна – кандидат історичних наук, голова громадської організації «Волинська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури» розповіла про важливість вшанування жертв холокосту, тим більше у наш час, коли на Сході нашої країни зараз іде війна.
Емоційним був виступ Холковської Тетяни Юхимівни
- актриси Волинського академічного українського музично-драматичного
театру імені Тараса Шевченка. Яка закликала студентську молодь цікавитися
історією України, історією свого краю і пам’ятати. Бо коли жива пам’ять, то
живий і народ. Наостанок Тетяна Юхимівна продекламувала кілька віршів Василя
Симоненка та єврейських авторів.
Немає коментарів:
Дописати коментар